Статті

Особливості психологічного консультування військовослужбовців

Війна в Україні підняла актуальність проблеми збереження психологічного здоров’я військовослужбовців на принципово новий рівень. Адже участь у бойових діях практично завжди супроводжується стресовою реакцією організму, яка без відповідної своєчасної кваліфікованої допомоги може призвести до несприятливих наслідків, як для самого військовослужбовця, так і для суспільства в цілому. Психологічна травматизація особового складу стає причиною зниження ефективності виконання завдань за призначенням та збільшення небойових втрат. Також вона зумовлює виникнення труднощів із соціалізацією та погіршує якість життя військовослужбовців.

Найбільш складний і визначальний етап консультаційної взаємодії психолога з військовослужбовцем – встановлення психологічного контакту й довіри. Складність встановлення таких відносин полягає в необхідності врахування певних особливостей. Так, військовослужбовці в ситуації спілкування керуються правилами поведінки в бою. Питання довіри для них є дуже важливим. Щоб вижити в зоні бойових дій, військовослужбовець мав навчитися нікому не довіряти: краще вважати всіх ворогами, доки переконаєшся в протилежному. Зважаючи на це, заохочення клієнта до розповіді про свої проблеми та про себе, зниження опору може потребувати більше часу. Серед військовослужбовців трапляються такі клієнти, які «все знають», все піддають сумнівам, приховують інформацію, переконані у власній правоті, сперечаються. Вони часто створюють собі ілюзію вирішення власних проблем, самовпевнено вважаючи, що зможуть будь-коли все владнати, бо знають, як це зробити, а насправді «поглиблюють» свою проблему, переводять її в хронічний стан. Під час консультації у таких військовослужбовців можлива неадекватність реакцій. Поведінка може бути агресивною, у спілкуванні з’являється роздратованість та підвищується рівень конфліктності. Реакції перенесення часто мають надзвичайно інтенсивний характер із виявленням агресії та намаганням тримати психолога під контролем. Може з’являтися невмотивована настороженість, підозрілість, тривожність, несприйняття вказівок та порад психолога, виправдання деструктивних дій, спалахи гніву, труднощі з концентрацією уваги, бажання швидко все змінити, але без чіткого усвідомлення, як саме та з якою метою, тощо.

Взаєморозташування клієнта та психолога при консультуванні військовослужбовців є важливим елементом організації «простору бесіди». Ідеальний варіант посадки клієнта та консультанта – навпроти один одного, але під невеликим кутом, щоб їхні погляди, коли вони сидять рівно на стільці або кріслі, перехрещувалися під кутом приблизно 120°. Крім того, рекомендується, щоб військовослужбовець розміщався спиною до стіни, зберігаючи у полі зору вхідні двері та вікна. Важливою частиною роботи на початковій стадії є спостереження за спонтанними, реактивними емоціями, їх змінами залежно від теми, яка обговорюється. Слід уважно ставитися до вербальних і невербальних реакцій клієнта, зокрема, фіксувати неприродність пози й рухів, реакції «завмирання», м’язового напруження, механізми захисту, якість відповідей.

Консультаційну бесіду завжди слід починати зі спогадів про якісь позитивні події в умовах війни, кожну зустріч починати із чогось хорошого, а клієнт сам вирішить, коли варто торкнутися менш приємних тем і почуттів. Фрази, які стають перешкодою в спілкуванні: «Хто Вам таке сказав?», «Це чому ж?», «Ну, не може бути, щоб так уже й погано!», «Давайте швидше», «Говоріть, я слухаю» тощо. У психологічній допомозі консультант завжди повинен іти за клієнтом, не форсувати подій, не метушитись і не поспішати. Психологічна допомога учасникам бойових дій – процес нерівномірний і суперечливий. Тут, як на війні, є просування вперед і відступи. Психолог повинен бути готовим до цього, а також розуміти та поділяти думку про важливість та роль Збройних Сил у захисті України.

За матеріалами методичного посібника «Особливості надання психологічної допомоги військовослужбовцям, ветеранам та членам їхніх сімей цивільними психологами» Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України.

Особливості дитячого горювання

Коли йдеться про особливості переживання горя, то важливо враховувати специфіку вікового сприйняття смерті, яка найбільше проявляється в дитячому та підлітковому періодах. Тим, хто перебуває поруч із дитиною, не завжди легко зрозуміти, як розвиваються дитячі поняття про смерть. А вони можуть суттєво впливати на процес розвитку дитини в майбутньому, викликаючи іноді гальмування її емоційної та соціальної сфери. Спираючись на теорії психічного розвитку та на досвід авторів із Великобританії, що працювали з дітьми, які переживали втрату близьких, виділяють чотири вікові групи з притаманними ним почуттями.

ДІТИ 6-8 РОКІВ. У цьому віці дітлахи стрімко розвиваються і вперше починають замислюватися над поняттям «майбутнє». Вони потроху усвідомлюють, що «тато більше ніколи не буде з нами жити» чи «дідусь помер, і ми його більше не побачимо». На цьому етапі в дітей можуть з’явитися почуття вини і уявлення, що їхні думки та бажання призводять до незворотних наслідків: «Я кричала і плакала, тому що хотіла сидіти поруч із мамою, а не з татом, тому він від нас пішов», «Через те, що ми посварилися з дідусем, він помер». Важливо пояснити дитині, що вона не є причиною смерті близької людини. Також необхідно опрацьовувати фантазії та страшні сни дітей, оскільки в цьому віці вони заінтриговані самим процесом смерті і малюють у своїй уяві монстрів та привидів, яких бояться.

2. ДІТИ 9-12 РОКІВ. На цьому етапі діти здатні виражати співчуття так само, як і дорослі, вони можуть переживати почуття гніву чи печалі, але не до кінця усвідомлюють, що з ними відбувається. З’являється розуміння втрати близької людини, що може стати причиною почуття безпорадності, безнадії. Зовні діти копіюють поведінку дорослих, але водночас у них може відбуватися заперечення почуттів, неприйняття втрати і процесу переживання горя. Для цього віку характерна статева ідентифікація, діти намагаються зблизитися з одним із батьків, як правило своєї статі, віддаляючись при цьому від іншого, тому втрату батьків своєї статі переживають болючіше. У цьому віці також відбувається усвідомлення дітьми власної смертності, що особливо їх лякає. Тому в цій віковій групі важливо працювати з почуттями, думками і спогадами про померлого, тоді й дітям, і дорослим буде легше зрозуміти їхню складну і непередбачувану поведінку, що насправді пов’язана з переживанням важкої втрати.

3. ДІТИ 13-16 РОКІВ. Діти у цьому віці можуть переживати почуття гніву і виливати його на однолітків чи рідних. У них є особистісні труднощі від прощання з дитинством і, можливо, з сім’єю, тому втрата близької людини дуже травмівна, особливо для молодших підлітків, оскільки їхня самооцінка може бути більш заниженою, ніж у старших. Якщо померла людина була дуже близькою дитині, то дитина може копіювати її поведінку, манери. Ідентифікація зі «старшим» природна для підліткового віку. Зазвичай, вона триває недовго, проте якщо занадто сильна ідентифікація з померлим продовжується, підлітку може знадобитися допомога в подоланні своєї агресії стосовно людини, яка покинула його на такій важливій стадії життя. Після роботи над своїми почуттями підліток повинен «відпустити» людину, яка його покинула, і продовжувати власний розвиток.

4. ДІТИ ВІКОМ ПОНАД 16 РОКІВ. Старші підлітки переживають процес смерті, як дорослі. Слід обережно використовувати метафори. Наприклад, пояснюючи дитині, що померла особа тимчасово пішла від нас, можна змусити дитину чекати на її повернення, тим більше, що діти і самі часто сприймають смерть як тимчасову відсутність. Можливо, саме так відчували смерть і древні єгиптяни, що клали в могили померлих їжу, вино й одяг, або американські індіанці, які ховали своїх родичів з усіма їхніми речами. Уявлення смерті

як тривалого сну може призвести до того, що дитина почне боятися засинати. Реагуючи на втрату близьких, рідних, друзів, більшість підлітків не може виразити своїх почуттів, хоча переживає дуже глибоко. Підлітки під час похоронного дійства часто нагадують мармурові скульптури із застиглим обличчям. Це створює ілюзію, ніби вони ніяк не реагують на втрату і не переживають, ніби емоції і почуття незнайомі їм. Проте це тільки ілюзії, бо заціпеніння, в якому вони перебувають, є також виразом почуттів і свідченням глибокого переживання горя. І що довше таке заціпеніння, то глибша криза і серйозніші наслідки для психологічного стану.

В Україні досвід роботи з дітьми, що переживали втрати, представлений у працях Г. Католик (м. Львів, УКУ), яка займалася реабілітацією дітей після Скнилівської трагедії у 2002 році.

За матеріалами навчального посібника «Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи» Міністерства соціальної політики України та ОБСЄ.

Тривога та тривожний розлад: головні відмінності

Відчуття тривоги саме по собі не робить людину тривожною і не є підставою для встановлення діагнозу «тривожний розлад». У Міністерстві охорони здоров’я пояснили, як відрізнити ці стани. Відчуття тривоги виникає, коли людина починає переживати через деякі обставини в житті. За допомогою нього вона може сховатися від небезпеки і згуртуватися, аби захистити себе при потребі. Особливо зараз, в умовах війни, українцям притаманно переживати та тривожитись надмірно. Однак є й ознаки, які вказують на те, що людину турбує не просто тривога, а генералізований тривожний розлад. Це:

• непідконтрольні тривога та відчуття страху в цілому, без конкретної причини;
• кількість днів, проведених у тривозі, перебільшує період без неї;
• часте відчуття крайнього неспокою, перебування на межі сил;
• дратівливість;
• напруженість м’язів;
• легка втомлюваність чи порожнеча в голові;
• поганий сон чи надмірна сонливість.

Якщо ці симптоми супроводжують ще й головний біль, панічні атаки, запаморочення та нудота, в МОЗ рекомендують звертатися до спеціалістів. Тривожні розлади – це наслідок комбінації спадковості, впливу середовища й виховання. Вони переважно піддаються лікуванню. І тут потрібен комплексний підхід: медикаменти, психотерапія та самодисципліна.

Зменшити симптоми допоможуть:

• відмова від алкоголю (сп’яніння зменшує тривогу, але похмілля – дуже посилює);
• фізична активність (регулярний спорт діє на тривожних людей як ліки);
• перебування на природі, спостереження за птахами (дозволять поліпшити часте серцебиття і знизять рівень кортизолу);
• звернення до сімейного лікаря (тривожний розлад часто можуть супроводжувати такі хронічні захворювання, як ішемічна хвороба серця, цукровий діабет).

Ефективне лікування починається з визнання наявності проблеми, а також правильно підібраного фахівця.За матеріалами Міністерства охорони здоров’я України.

Як евакуюватися на підконтрольну територію України?

Евакуація – це можливість врятувати себе та рідних. Військові та держава рекомендують виїжджати із зони активних бойових дій чи окупації у безпечні міста країни. Нижче подаємо основні поради для евакуації.

Під час евакуації важливо мати з собою наступні речі:

• паспорт і копії всіх важливих документів;
• гроші (готівку та банківські картки);
• одяг, білизну, надійне зручне взуття (один комплект має бути на вас, інший на заміну);
• мінімальний запас їжі;
• аптечку;
• важливі та дорогі для вас речі: старі фото, сімейні коштовності тощо (щось невелике,
• але дійсно важливе для вас. На жаль, може статися так, що ви ніколи не повернетеся додому).
• домашніх тварин (не залишайте улюбленців самих, допоможіть їм евакуюватися разом з вами).

Щодо заходів безпеки під час евакуації з дітьми, тут важливо врахувати наступне:

• Підготуйте дитину заздалегідь. Розкажіть, що таке евакуація та чому ви це робите.
• Поясніть, що ви напишете її ім’я, прізвище та телефони батьків на одязі, руці, папірцях, які покладете в кишені куртки (навіть якщо дитині 12-14 років). Телефон може розрядитися, тому важливо зафіксувати важливу інформацію.
• Нагадайте, як діяти дитині, якщо вона залишилися сама/загубилася:

а) стояти на місці й нікуди не йти, щоб батькам було легше її знайти;

б) якщо дитина загубилася у натовпі, їй потрібно стати на лавку або безпечну височину і кликати батьків на ім’я та прізвище;

в) за жодних обставин заборонено йти кудись з чужою людиною.

До кого звернутися за допомогою з евакуацією? Подані нижче ресурси можуть стати в нагоді вам або вашим рідним.

• Helping to leave – чат-бот для реєстрації на евакуацію з тимчасово окупованих міст чи РФ.
• Help People – евакуація з Харківської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей (зареєструватися можна за номером: +38 (093) 696 97 88).
• ГО HumanityNK – організовують евакуацію, жінок, дітей, людей літнього віку, чоловіків непризовного віку.
• Гаряча лінія Херсонської ОВА – 080 033 09.
• Dopomoga – чат-бот в Телеграм для реєстрації на безкоштовну евакуацію.
• Kharkiv Help – організація евакуює людей з окупованих та деокупованих територій

Харківської області (гаряча лінія: +68 (067) 579 13 13).

Як мешканцям ТОТ отримати психологічну допомогу? Якщо ви потребуєте підтримки та кваліфікованої допомоги, обов’язково звертайтеся за контактами нижче:

• Служба психологічної підтримки Восток SOS – 0 800 332 614, +38 (095) 020 79 04 (вайбер, телеграм).
• Гаряча лінія емоційної підтримки від Міжнародної організації з міграції – безкоштовна та анонімна фахова підтримка психологів – 0 800 211 444.
• PsyHelpUA – платформа психологічної допомоги, онлайн-консультації для дорослих і дітей та групові онлайн-зустрічі.
• Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та

ґендерної дискримінації (безкоштовно, анонімно, цілодобово) – 116 123 або 0 800 500 335.

• Національна гаряча лінія для дітей та молоді (безкоштовно, анонімно, цілодобово) – 116 111.

За матеріалами пам’ятки Української волонтерської служби.

Тривога та тривожний розлад: головні відмінності

Відчуття тривоги саме по собі не робить людину тривожною і не є підставою для встановлення діагнозу «тривожний розлад». У Міністерстві охорони здоров’я пояснили, як відрізнити ці стани. Відчуття тривоги виникає, коли людина починає переживати через деякі обставини в житті. За допомогою нього вона може сховатися від небезпеки і згуртуватися, аби захистити себе при потребі. Особливо зараз, в умовах війни, українцям притаманно переживати та тривожитись надмірно. Однак є й ознаки, які вказують на те, що людину турбує не просто тривога, а генералізований тривожний розлад. Це:

• непідконтрольні тривога та відчуття страху в цілому, без конкретної причини;
• кількість днів, проведених у тривозі, перебільшує період без неї;
• часте відчуття крайнього неспокою, перебування на межі сил;
• дратівливість;
• напруженість м’язів;
• легка втомлюваність чи порожнеча в голові;
• поганий сон чи надмірна сонливість.

Якщо ці симптоми супроводжують ще й головний біль, панічні атаки, запаморочення та нудота, в МОЗ рекомендують звертатися до спеціалістів. Тривожні розлади – це наслідок комбінації спадковості, впливу середовища й виховання. Вони переважно піддаються лікуванню. І тут потрібен комплексний підхід: медикаменти, психотерапія та самодисципліна.

Зменшити симптоми допоможуть:

• відмова від алкоголю (сп’яніння зменшує тривогу, але похмілля – дуже посилює);
• фізична активність (регулярний спорт діє на тривожних людей як ліки);
• перебування на природі, спостереження за птахами (дозволять поліпшити часте серцебиття і знизять рівень кортизолу);
• звернення до сімейного лікаря (тривожний розлад часто можуть супроводжувати такі хронічні захворювання, як ішемічна хвороба серця, цукровий діабет).

Ефективне лікування починається з визнання наявності проблеми, а також правильно підібраного фахівця.

За матеріалами Міністерства охорони здоров’я України.